Споживач фінансових послуг

З 19 січня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав споживачів фінансових послуг», що прийнятий Верховною Радою України 20 вересня 2019 року № 122-ІХ.

Цим Законом було внесені зміни й до Законів України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та «Про захист прав споживачів», що посилюють захист прав споживачів фінансових послуг, включаючи послуг у сфері страхування.

Так, у Законі України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» у визначенні термінів відбулися суттєві зміни, що, відповідно, відобразилося на положеннях усього Закону.

По-перше, надано визначення терміну «споживач фінансових послуг», яке відповідає тим критеріям, які згідно із законодавством (за загальним визначенням цього терміну), дозволяють визнати особу споживачем. Отже, за визначенням, «споживачем фінансових послуг» є фізична особа, яка отримує або має намір отримати фінансову послугу для задоволення особистих потреб, не пов’язаних із підприємницькою, незалежною професійною діяльністю.

По-друге, введено термін «клієнт», яким за визначенням є фізична особа (у тому числі споживач фінансових послуг), фізична особа - підприємець або юридична особа, яка отримує або має намір отримати фінансову послугу.

Як бачимо, визначення терміну «клієнт» є набагато ширшим, ніж термін «споживач», але його включає, та дозволяє вирішити низку питань, що виникали до цього.

Насамперед, це стосується суперечки щодо можливості поширення норм Закону України «Про захист прав споживачів» на відносини, пов’язані із захистом прав споживачів фінансових послуг, зокрема, у сфері страхування.

Звичайно, за ці роки напрацьовано достатньо судової практики щодо поширення законодавства про захист прав споживачів на відносини, пов’язані із захистом прав саме споживачів фінансових послуг (у зв’язку з відсутністю на той час окремого визначення цього поняття). Однак, саме врегулювання на законодавчому рівні цих питань, дозволить як із  використанням судових механізмів, так і без них, забезпечити  належний захист прав споживачів.

Отже, частиною другої статті 3 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що відносини, що виникають у зв’язку із захистом прав споживачів фінансових послуг, регулюються законодавством про захист прав споживачів з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

У свою чергу, згідно зі частиною другою статті 2 Закону України «Про захист прав споживачів» особливості захисту прав споживачів фінансових послуг визначаються відповідними законами.

Тобто, загальне регулювання захисту прав споживачів у сфері страхування здійснюється відповідно до  законодавства про захист прав споживачів, що складається із Закону «Про захист прав споживачів», Цивільного кодексу УкраїниГосподарського кодексу України та інших нормативно-правових актів, що містять положення про захист прав споживачів.

Особливості регулювання - Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та іншими законами, що визначають такі особливості у цій сфері. Серед інших законів, до прикладу, можна навести Закон «Про страхування», «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». За загальним правилом спеціальні норми є винятком із загальних правил.

Наразі зупинимося на окремих нормах, пов’язаних із захистом прав споживачів, що підлягають застосуванню і у сфері страхування.

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. При цьому для визначення строків виплати необхідно враховувати положення статті 530 Цивільного кодексу. Правовідносини, в яких страховик зобов’язаний здійснити страхову виплату страхувальнику (вигодонабувачу), є грошовим зобов’язанням.

Отже, у випадку, якщо договором страхування не передбачено відповідальності страховика за прострочення страхової виплати, тоді слід керуватися  приписами частини другої статті 625 Цивільного кодексу України щодо обов’язку страховика сплати як інфляційні втрати, так і 3 % річних від простроченої суми. Вказаної позиції додержується Верховний Суд України.

Згідно зі статтею 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» умови договору про надання фінансових послуг, що обмежують права клієнта порівняно з правами, встановленими законом, є нікчемними. Отже, за правилами, встановленими параграфом 2 глави 16 розділу IV книги першої Цивільного кодексу України, такі умови визнаються недійсними з моменту вчинення договору, при цьому визнання їх такими судом не вимагається. 

Чи будуть після прийняття змін до законодавства, що забезпечують захист прав споживачів у сфері страхування, виникати колізії у правозастосуванні покаже час.

За якою процедурою можливий розгляд справи про захист прав споживачів у суді дізнатися можна в нашій наступній публікації.