У світовій практиці склалися і діють, як правило, дві основні моделі фінансових омбудсменів: британська та німецька.

Британська модель:

• в 1981 року у Великобританії за ініціативою приватного бізнесу розпочав діяльність інститут фінансового омбудсмена;
• з 2000 року у Великобританії статус інституту фінансового омбудсмена закріплений законодавчо;
• подати скаргу може не лише фізична особа, але й організація чи благодійний фонд із річним оборотом менше 1 млн. фунтів стерлінгів;
• до звернення до Служби фінансового омбудсмена клієнт зобов’язаний спробувати самостійно вирішити суперечку з фінансовою установою, для чого направити туди скаргу. Після отримання остаточної відповіді від фінансової установи або після закінчення 8 тижнів незадоволений відповіддю споживач може звернутися до Служби фінансового омбудсмена;
• спори вирішуються шляхом примирення сторін, лише кожна десята справа передається на розгляд омбудсмену для винесення остаточного рішення;
• строк розгляду справи – від 6 до 9 місяців;
• вартість послуг для заявника безоплатна;
• рішення омбудсмена, прийняте наприкінці розслідування, є обов’язковим для фінансової установи, якщо споживач погодився з рішенням омбудсмена.
• гранична сума обов’язкового до виконання рішення омбудсмена становить 100 000 фунтів стерлінгів, але в деяких випадках омбудсмен може рекомендувати організації виплатити споживачеві суму, що більше цього розміру;
• служба фінансового омбудсмена фінансується за рахунок членських внесків приватних компаній. Англійські банки платять пропорційно від кількості відкритих рахунків, а також сплачують за кожну надіслану скаргу.

Німецька модель передбачає, що:

• сфера позасудової процедури поширюється на всі суб’єкти фінансового ринку;
• омбудсмен діє при галузевих бізнес асоціаціях;
• розглядаються лише скарги фізичних осіб;
• фінансові установи укладають договір визнання регуляторних актів фінансового омбудсмена;
• скарга приймається до розгляду, якщо:
  • спір не розглядається або не був розглянутий у суді або по ньому не укладено мирову угоду;
  • справа є або була предметом позасудового розгляду іншого органу;
  • термін давності для передачі справи на розгляд омбудсмену не закінчився;
• рішення омбудсмена має обов’язковий характер, якщо сума спору не перевищує 5 тис євро, а якщо більше цієї суми, тоді рішення омбудсмена не є обов’язковими до виконання для обох сторін;
• після прийняття рішення від сторін має прийти згода із ним;
• строк розгляду справи – 2-3 місяці;
• витрати за розгляд скарг несуть фінансові установи.

Менш поширеною є модель, коли омбудсмен працює при державній установі, що здійснює регулювання фінансового ринку (Боснія та Герцеговина – банківські установи, Азербайджан – Центральний банк, Сербія – Національний банк).

У світі німецька модель широко розповсюджена, оскільки процедура розгляду дає можливість клієнтам отримати рішення швидко та безоплатно. Позасудове вирішення спору є особливо привабливим тоді, коли вартість спору настільки мала, що звернення до суду позбавлено економічного сенсу. А саме таких суперечок зазвичай більше.

Практика різних країн показує, що рішення омбудсмен виносить на користь фінансової установи та клієнтів у приблизній пропорції 50/50. Саме тому фінансовий омбудсмен у багатьох країнах визнаний інструментом об’єктивного позасудового вирішення спорів.

Засади діяльності Офісу страхового примирителя, як прототипу фінансового омбудсмена, враховують елементи зазначених світових моделей цього інституту.