У світовій практиці склалися і діють, як правило, дві основні моделі фінансових омбудсменів: британська та німецька.
Британська модель:
- в 1981 року у Великобританії за ініціативою приватного бізнесу розпочав діяльність інститут фінансового омбудсмена;
- з 2000 року у Великобританії статус інституту фінансового омбудсмена закріплений законодавчо;
- подати скаргу може не лише фізична особа, але й організація чи благодійний фонд із річним оборотом менше 1 млн. фунтів стерлінгів;
- до звернення до Служби фінансового омбудсмена клієнт зобов’язаний спробувати самостійно вирішити суперечку з фінансовою установою, для чого направити туди скаргу. Після отримання остаточної відповіді від фінансової установи або після закінчення 8 тижнів незадоволений відповіддю споживач може звернутися до Служби фінансового омбудсмена;
- спори вирішуються шляхом примирення сторін, лише кожна десята справа передається на розгляд омбудсмену для винесення остаточного рішення;
- строк розгляду справи – від 6 до 9 місяців;
- вартість послуг для заявника безоплатна;
- рішення омбудсмена, прийняте наприкінці розслідування, є обов’язковим для фінансової установи, якщо споживач погодився з рішенням омбудсмена.
- гранична сума обов’язкового до виконання рішення омбудсмена становить 100 000 фунтів стерлінгів, але в деяких випадках омбудсмен може рекомендувати організації виплатити споживачеві суму, що більше цього розміру;
- служба фінансового омбудсмена фінансується за рахунок членських внесків приватних компаній. Англійські банки платять пропорційно від кількості відкритих рахунків, а також сплачують за кожну надіслану скаргу.
Німецька модель передбачає, що:
- сфера позасудової процедури поширюється на всі суб’єкти фінансового ринку;
- омбудсмен діє при галузевих бізнес асоціаціях;
- розглядаються лише скарги фізичних осіб;
- фінансові установи укладають договір визнання регуляторних актів фінансового омбудсмена;
- скарга приймається до розгляду, якщо:
- спір не розглядається або не був розглянутий у суді або по ньому не укладено мирову угоду;
- справа є або була предметом позасудового розгляду іншого органу;
- термін давності для передачі справи на розгляд омбудсмену не закінчився;
- рішення омбудсмена має обов’язковий характер, якщо сума спору не перевищує 5 тис євро, а якщо більше цієї суми, тоді рішення омбудсмена не є обов’язковими до виконання для обох сторін;
- після прийняття рішення від сторін має прийти згода із ним;
- строк розгляду справи – 2-3 місяці;
- витрати за розгляд скарг несуть фінансові установи.
Менш поширеною є модель, коли омбудсмен працює при державній установі, що здійснює регулювання фінансового ринку (Боснія та Герцеговина – банківські установи, Азербайджан – Центральний банк, Сербія – Національний банк).
У світі німецька модель широко розповсюджена, оскільки процедура розгляду дає можливість клієнтам отримати рішення швидко та безоплатно. Позасудове вирішення спору є особливо привабливим тоді, коли вартість спору настільки мала, що звернення до суду позбавлено економічного сенсу. А саме таких суперечок зазвичай більше.
Практика різних країн показує, що рішення омбудсмен виносить на користь фінансової установи та клієнтів у приблизній пропорції 50/50. Саме тому фінансовий омбудсмен у багатьох країнах визнаний інструментом об’єктивного позасудового вирішення спорів.
Засади діяльності Офісу страхового примирителя, як прототипу фінансового омбудсмена, враховують елементи зазначених світових моделей цього інституту.